Є люди, які випромінюють світло і тепло, з якими легко та просто. У Бердичівській міській бібліотеці пройшла тепла березнева зустріч із жінкою, яка малює словом і пише фарбами, яка має чудовий голос і співає на кліросі Свято-Миколаївського собору, – Валентиною Козачук.
Талант нашої землячки, місцевої поетеси Валентини Козачук, віднедавна проявився у живописі. На її картинах природа багатолика, а образи – політ доброго світла: дорога, що завжди на крок попереду нас, – символ надії на краще майбутнє, вільний кінь – наче вітер, казкові молодильні яблука і квіти – вісники весни… У її вірші, який прозвучав на початку мистецької події, березень грає на сопілці та щедро роздає свої подарунки. Дихають життям поетичні рядки – метафоричні, мелодійні та щирі. Бібліотекарі ознайомили слухачів з автобіографією героїні зустрічі.
Валентина Козачук народилася в минулому столітті в селищі Гришківці. Закінчила школу, педагогічний коледж та університет. За спеціальністю і покликанням вона – педагог. Надихається спілкуванням із дітьми, любить тварин, маленьких та великих, і захоплюється природою, яка промовляє її устами. Видала поетичну збірку «Час радіти життю», а для дітлахів – «Все як треба, все як слід», котру проілюструвала власними малюнками. П’ятнадцять років тому Валентина Козачук стала писати вірші, а з пензлем – лише протягом восьми місяців. Її радість і втіха – родина, діти та онуки. Віра в Бога наповнює життя силою, дарує надію і допомагає долати випробування… Проста розповідь звичайної і в той же час особливої людини, яка прагне пізнавати світ у всіх його проявах…
Душа, окрилена творчістю, прагне до самовираження… Поезія Валентини Козачук – легка, як подих, світла, наче ранок, щира й тепла. Її вірші для дітей, покладені на музику знаними композиторами, стали піснями..
Війна змінила життя та кожного з нас, але не зламала. По-новому зазвучали вірші поетеси. Війні з потворним обличчям вона протиставляє людяність, красу почуттів та природи:

Римовані рядки сповнені віри та світлого оптимізму: «Усе мине – війна й страшне свавілля, вдихнем і видихнем щасливо, вільно!» Відповідаючи на запитання інтерв’ю, Валентина Козачук поділилася: перший вірш написала у 10 років, в юності хотіла стати журналісткою, на сплеск поетичної творчості надихнуло народження онука Іллі, у години дозвілля іноді грає на гітарі. Малювати почала в дитинстві під впливом спілкування з художником, який здавався дівчинці чарівником. І вже в дорослому віці стала писати картини. Її підтримують рідні та друзі. Жінка любить поезію Ліни Костенко і Сергія Жадана, захоплюється талантом майстра живопису Івана Айвазовського.
У залі панувала тиша, і торкалися струн душі вірші Валентини Козачук:

Валентина Козачук досліджує незвідане й проявляє себе в новому, втілює свої ідеї та задуми. Учасники події споглядали картини, переймалися теплими почуттями і слухали віршовані рядки про небеса, що «розкрились, наче крила», «тендітний ранок – тихий рай», «луги, зеленим шовком встелені…»
Чекаємо наступних зустрічей, нових творів талановитої жінки…